Чи не кожний з нас із раннього дитинства знає, що біль від забитого місця затихне швидше, якщо прикласти до травмованого місця лід або потримати його під струменем холодної води. Відбувається це тому, що у відповідь на охолодження в організмі людини активізуються механізми не тільки терморегуляції, але й болеутоления й регенерації. І в результаті подібного струсу відновлення ушкоджених тканин відбувається набагато швидше й ефективніше. Ця особливість впливу холоду й лягла в основу нового напрямку охорони здоров'я — криомедицины.

Методика пастора Кнейпа

Древні медики були добре інформовані про здатності холоду знімати біль і запалення, знижувати температуру тіла, підвищувати опірність організму несприятливим впливам. І Гіппократ, і Гален, і Цельс, і Авиценна широко використали охолодження для зцілення, і насамперед захворювань опорно-рухового апарата. Та й на Русі, як відомо, давним-давно було прийнято після гарячої лазні занурювати в крижану купіль або розтиратися снігом. У Європі до цієї традиції довгий час ставилися як до дивацтва, і лише твір, що вийшов в 1886 році, баварського священика Себастьяна Кнейпа «Моє водолікування» у корені змінило колишнє до нього відношення. Поштовхом до дослідження цілющого фактора холоду послужила історія, що відбулася із самим автором цієї роботи. Кнейп описував, як, будучи хворим запаленням легенів, він, змучений сильним жаром, стрибнув у крижану воду Дунаю, після чого дуже швидко пішов на виправлення. Про важливість цієї праці можна судити вже по тому, що жодне твір з області гігієни й популярної медицини не перевидавалося настільки часто, як книга пастора Кнейпа. Ходіння босоніж по мокрій траві, вологим каменям, холодній воді, а також по свіжому снігу назване в ній «самим природним і простим засобом загартовування», а ще способом лікування, особливо для «людей з холодними ногами, горлівка катарами, припливами крові до голови й внаслідок цього страждаючими головними болями». Методики Кнейпа стали першим зводом правил холодової терапії, що не втратили своєї актуальності й сьогодні. Досить нагадати, що після операцій, пологів, при гарячкових станах або при травмах завжди призначається компрес із льодом

З життя холодоагентів

Успішне застосування холоду для лікування різних захворювань виявило необхідність створення нових холодоагентів, які можна було б використати більше тривалий час, ніж звичайний быстротающий лід. Спочатку як носій холоди намагалися використати хлорэтил, але ця летуче, миттєво парка речовина не робила тривалого холодового впливу, і тому хлорэтиловые аерозолі залишилися лише як засіб для короткочасного охолодження, наприклад, у спортивній практиці — для швидкого усунення гострого травматичного болю.

Наступним кроком в удосконаленні холодоагентів стало застосування вуглекислого снігу, того самого, котрий відомий нам як брикети, що підтримують низьку температуру в контейнерах з морозивом. Перші експерименти по лікуванню псоріазу за допомогою вуглекислоти з температурою –78°З минулого проведені в 1912 році німецькими вченими. Однак цей метод як небезпечний не знайшов застосування, оскільки в досить великої кількості пацієнтів на місці накладення вуглекислого льоду виникали обмороження.

У середині минулого століття фахівці клінічної медицини й учені стали увлеченно експериментувати з різними носіями холоду: охолодженою водою, льодом, снігом, зрідженими газами. Наднизькі температури кипіння газів гелію, кисню, азоту, аргону відкрили нові області й методи лікування. Самим широко застосовуваним засобом став рідкий азот, температура кипіння якого становить –196°С. Такого найсильнішого, воістину космічного холоду в природних умовах на нашій планеті просто не буває. І для роботи з подібними температурами потрібні були зовсім нові спеціальні криоинструменты. Ну а необхідність обґрунтувати теорію й практику застосування холодових методів, що здобували серед лікарів і біологів все більшу популярність, привела до формування нової наукової дисципліни — криомедицины.

Сучасна криомедицина розвивається в трьох напрямках, залежно від лікувальних цілей. Перше з них — криохирургия — ставить метою руйнування й видалення патологічних тканин за допомогою заморожування. Друге — кріотерапія — дозволяє консервативно й дуже щадяще застосовувати холод для відновлення функцій окремих органів і оздоровлення всього організму. І, нарешті, третій напрямок — гіпотермія, що дозволяє знижувати температуру тіла на 2—4°З різними методами, у тому числі й хімічними, — може використатися як допоміжний прийом, наприклад, з метою зниження інтенсивності обмінних процесів під час оперативних втручань.

Замість скальпеля

Дуже широко в клінічній практиці застосовується й так звана криодеструкция. Фахівці вважають її самим природним і физиологичным способом руйнування патологічної тканини. Швидке й короткочасне заморожування приводить до перетворення міжклітинної й внутрішньоклітинної рідини в мікрокристали льоду, які при відтаванні «ріжуть», механічно ушкоджують мембрани кліток. Кровообіг, надходження кисню, тихорєцький подих і інші життєво важливі процеси в замороженій тканині повністю припиняються. Цей біологічний шок і приводить до загибелі патологічного вогнища. Така операція короткочасна, безкровна, при ній не порушується цілісність навколишніх ділянок шкіри й слизуватих оболонок, що дозволяє уникнути небезпеки зараження пацієнта якими-небудь видами інфекцій. Многим, напевно, довелось піддаватися простим маніпуляціям «припікання» рідким азотом бородавок, папілом, невусов і інших утворень на шкірі. Операцію проводять за допомогою спеціальних портативних апаратів — криодеструкторов, до речі, переважно вітчизняних. Серед фахівців, що займаються нині розвитком криогенних методик лікування, дотепер популярністю користуються такі апарати, як «Крио-05», створений у ВНИИИ медичної техніки, і «Криоиней», що є винаходом співробітників Інституту загальної фізики РАН і компанії «Криотек». Ці апарати заправляються рідким азотом з великого металевого термоса — посудини Дьюара — через спеціальний переливний пристрій. За рахунок тиску в криодеструкторе рідкий азот подається в змінний операційний наконечник, що підбирається залежно від розміру й форми новотвору на шкірі. На операційному наконечнику й створюється найнижча температура, здатна заморожувати поверхня шкіри або слизуватих на глибину до 10 мм. Один точний дотик їм до потрібної ділянки — і папілома або бородавка перетворюється в такий же по розмірах пухирець на шкірі, що через 3—4 дні висихає, а через 10—14 днів відпадає, відкриваючи здорову й гладку шкіру без шраму й рубця. Анестезія при криодеструкции, як правило, не потрібно, тому що процедура, по-перше, проводиться дуже швидко, протягом 30— 90 з, а, по-друге, наднизька температура сама по собі найсильніший анальгетик. Видалення більше великих утворень вимагає ледве більшої кількості часу й виробляється в кілька прийомів.