Рухи й переміщення людини в просторі — від найпростіших до самих складних — відбуваються завдяки роботі опорнодвигательного апарата, представленого активною його частиною — м'язами й пасивної — костями і їхніми з'єднаннями. Чітка взаємодія цього дуету можливо лише за умови анатомічної цілісності структур обох складових. Ушкодження однієї веде до частковій , а іноді й повній втраті функцій іншої. Причин же, по яких можуть відбутися такі порушення, безліч. Це не тільки техногенні катастрофи або природні катаклізми — цунамі, землетрусу, повені й урагани, але й авіаційні й автомобільні аварії, заняття спортом або просто неспритний рух. Провідне місце серед травм, на думку російських травматологів, займають дорожньо-транспортні випадки. Відповідно до статистики, у нашій країні на 10 тис. автомобілів у рік трапляється 12 серйозних аварій. Це найвищий рівень ДТП у світі. Тільки в 2004-м на дорогах загинули 34 тис. чоловік і 250 тис. одержали травми, істотна частка серед яких належить механічним переломам костей різної ваги. Тому проблема вдосконалювання методів надання швидкої допомоги, лікування й реабілітації потерпілих не тільки не втрачає своєї актуальності, але й стає усе більше гострої й насущною.

Імплантати замість гіпсу

У загальному обсязі травм 80% становлять переломи костей кінцівок. Залежно від їхнього характеру фахівці розрізняють понад десяток різних видів переломів. Однак вибір методу лікування залежить не тільки від характеру перелому, але й від ряду інших факторів: загального стану здоров'я пацієнта, його фізичної активності, виду професійної діяльності. Кісткова тканина в порівнянні з іншими різновидами сполучної тканини має унікальну особливість, у ній навіть серйозні й великі дефекти можуть бути відновлені повністю. Джерелом формування нової тканини є стовбурні клітинки-попередниці, локалізовані головним чином у кістковому мозку й кровотворних органах, і остеогенные клітки, що вистилають внутрішній шар окістя, які в місці перелому диференціюються й, одержуючи вузьку спеціалізацію, починають розвиватися, стуляючи краю отломков.

Найбільш частим прийомом зрощення кістки є повна іммобілізація ураженої кінцівки. Після фіксації отломков шляхом накладення зовнішніх фіксуючих пов'язок (бинтових, гіпсових, ортопедичних — ортезов) або за допомогою кістякового вытяжения, коли через кістку проводиться спиця, за допомогою якої закріплюється тяга у вигляді певного грузапротивовеса, потерпілого на певний час буквально приковують до лікарняного ліжка. Такий строгий постільний режим нерідко приводить до виникнення пролежнів або, що ще гірше, до розвитку різної патології життєво важливих систем і органів. Але навіть якщо вдається уникнути цих ускладнень, тривала бездіяльність ушкодженого сегмента приводить до атрофії м'язів, обмеженню рухів (контрактурам) у суглобах, справлятися з якими доводиться згодом на превелику силу. Вирішити цю проблему допомогли сучасні хірургічні технології остеосинтеза, в основі яких лежить використання особливих фіксаторів-імплантатів для з'єднання костей. Вони в достатньому ступені забезпечують щільне прилягання й нерухомість отломков кістки, але при цьому дозволяють зберігати рухову функцію ушкодженої кінцівки.

До матеріалу, з якого виготовляють фіксатори, пред'являються дуже високі вимоги. Адже неякісний метал, що використали спочатку, часто викликав металлоз у результаті окислювання при взаємодії із тканинами. Сучасні імплантати виготовляють із інертних матеріалів, що щадять, здатних повноцінно зберігати фізико-хімічні властивості протягом усього відбудовного періоду.

За показниками операцію остеосинтеза проводять декількома способами. При внутрікістковому різні за формою перетину стрижні-фіксатори вводять через костномозговой канал усередину кістки, при накостном фіксаторами служать різні за формою й товщиною пластини з отворами, через які в кістку вкручуються гвинти.

Для чрескостного (внеочагового) остеосинтеза застосовують спеціальні апарати. Нашим співвітчизникам найбільше знаком апарат Г.А. Илизарова. Принцип його «роботи» наступний: перехресні спиці закріплюються в металевих кільцях, які у свою чергу з'єднуються між собою розсувними штангами, що дозволяють зближати або розсовувати їх, підсилюючи або послабляючи тиск на кісткові фрагменти. До речі, крім лікування переломів цей апарат застосовують для подовження кінцівок. Не менш популярними є й шарнирно-дистракционные апарати Волкова—Оганесяна, що дозволяють все статичне й динамічне навантаження перенести на конструкцію апарата, що створює можливість безболісних рухів.

Думка фахівця

Професор кафедри травматології, ортопедії й хірургії катастроф ММА ім. И.М. Сєченова Андрій Володимирович Гаркави:
 — До кінця минулого століття в травматології виник дійсний «бум» нових технологій: з'явилася безліч цікавих методів, розвиток яких активізувалося із впровадженням більше точної діагностики — насамперед магнітно-резонансної й комп'ютерної томографії, допплерографии. Технологія остеосинтеза з використанням нового покоління фіксаторів змінила сам принцип підходу до лікування переломів. Тепер ми маємо можливість, по-перше, з'єднувати й міцно фіксувати кісткові отломки при мінімальному травмуванні навколишніх тканин. Тому хірург не порушує кровопостачання кості, що сприяє зрощенню перелому. По-друге, цим забезпечується комфортність лікування: замість багатоденного перебування в гіпсі пацієнт одержує можливість швидко реабілітуватися й навантажувати руку або ногу ще до зрощення перелому.