«Апельсинова кірка»

Ефект апельсинової кірки «проявлявся» у жінок за всіх часів: його виникнення прямо залежить як від фізіології, так і від способу життя. Стреси, нездержливість у їжі, сидяча робота, вузький одяг — від середньовічних корсетів до джинсів, паління й навіть носіння каблуків-«шпильок» — все це вірний шлях до целлюлиту.

Серед фахівців немає єдиної думки як у виділенні стадій розвитку цього захворювання, так і в підходах до визначення його сутності й причин виникнення. Деякі схильні розглядати цей дефект шкіри як явище, що супроводжує природним процесам жіночого організму. Саме жіночого, адже в чоловіків навіть при сильній повноті целлюлита не буває. Відбувається це тому, що в них волокна підшкірної клітковини, що підтримують жирові клітки — адипоциты, розташовані по-іншому, завдяки чому ці волокна можуть удержати у своїх «мережах» як дрібні, так і великі адипоциты. У жінок всі по-іншому. Їхнє гормональне тло значно міняється кілька разів у житті, що приводить до збою обмінних процесів і розвитку целлюлита. І хоча офіційної статистики не існує, багато лікарів уважають, що до нього схильні до 97% жінок.

Дивно, але загальноприйнята назва захворювання зовсім не відбиває суті цього явища. У перекладі з латинської мови «cellula» — «клітка», а «iti» — запалення, що означає «запалення клітки», хоча насправді ніякого запалення в клітці при цьому захворюванні не відбувається.

Що ж таке целлюлит і звідки взагалі з'явилася ця напасть? Найпоширеніша існуюча думка, що цей зовнішній прояв ожиріння. Однак отожествлять целлюлит і надлишкова вага неправильно в принципі. Це дві різні речі. Не так уже рідко ефект бугристости шкіри, що називають «апельсиновою кіркою», можна побачити й у струнких молодих жінок. Є чимало випадків виникнення симптомів целлюлита навіть у підлітковому віці (у дитинстві його не буває, тому що тоді подкожножировая клітковина має інші властивості й не може мати подібних дефектів). Ранньому розвитку целлюлита у великому ступені сприяє спадкоємна схильність. А виходить, целлюлит — це не елементарна розплата за обжерливість і фізичну пасивність, а захворювання підшкірної клітковини. У цій тканині, що розташована глибоко під шкірою й становить до 15— 20% ваги всього тіла, перебувають мільярди жирових кліток — адипоцитов. Їхнє призначення— нагромадження запасів жиру й підтримка енергетичного балансу організму для забезпечення нормальної його життєдіяльності. У нормі великі жирові клітки (здебільшого вони мають округлу каплевидную форму) зв'язані між собою тонкими, але досить міцними сполучними волокнами. Ця структура споконвічно досить гармонічна й нагадує по будові бджолині стільники. У міжклітинних просторах пролягають дрібні артеріальні й венозні посудини й протікає міжклітинна рідина, що доставляє кліткам кисень і живильні речовини й несе відпрацьовані продукти. Це надзвичайно тонкий і збалансований процес, підтримуваний багатьма фізіологічними й біохімічними механізмами.

В умовах нормального обмінного процесу кількість жирів, що надходять в адипоциты (липогенез), і кількість высвобождающихся із цих кліток (липолиз) урівноважено. Але в місцях, які прийнято називати проблемними зонами, баланс цих двох протилежних функцій дуже хиткий: у розташованих тут жирових клітках рецепторів, відповідальних за синтез жирів, в 6 разів більше, ніж тих, які відповідають за їхнє розщеплення. І будь-який провокуючий фактор може привести до порушення обміну речовин і зрушенню ліпідного балансу убік нагромадження.

У цьому випадку всі засвоєні з їжею жири не встигають перероблятися й починають накопичуватися в адипоцитах. Ті поступово розбухають (адипоциты здатні збільшуватися в розмірах до 60 разів!) і займають весь вільний простір, заважаючи нормальному капілярному й венозному кровотоку й руху міжклітинної рідини. Більше того, жирові клітки ще й мають здатність утримувати воду. Ученими доведено, що всього 1 молекула жиру може втримувати навколо себе 15 тисяч молекул води!

Виникає застій крово- і лимфообращения, що приводить до недостатнього постачання тканин киснем, вітамінами, мінеральними речовинами і як наслідок — до обмінних порушень уже в шкірі. Шлаки, токсини й відпрацьовані продукти, оказавшиеся невиведеними із тканин, є основою для утворення руйнівників кліток — вільних радикалів. Ті у свою чергу ушкоджують захисні мембрани кліток лімфатичних і кровоносних посудин, а також коллагеновые волокна, що служать каркасом сполучної тканини. Втрачаючи пружність, коллагеновые «мережі», у нормі скупчення, що підтримували, жирових кліток, уже не можуть витримувати вага що роздулися адипоцитов. Останні зрушуються з місця, зливаються із сусідніми й утворять зростаючі колонії кліток, схожих на виноградні грона, і отоді на поверхні шкіри з'являється бугристость. У початковій стадії целлюлит можна розглянути, лише зібравши шкіру в складку, але в міру його подальшого розвитку дефекти шкіри видні неозброєним оком. Причому натяг шкіри стає досить хворобливим, можливо навіть поява синців, оскільки зростає проникність стінок капілярів. У деяких жінок целлюлит може з'явитися навіть в області плечового пояса. Картина порушень у підшкірній клітковині збільшується зайвою вагою, варикозним розширенням вен, хворобами артерій нижніх кінцівок, серцево-судинними й ендокринними захворюваннями, до яких у першу чергу ставляться гіпофункція щитовидної й підшлункової залоз, цукровий діабет.