Говорячи про озон як про отруту, що перевершує по токсичності вигарний газ, або як про найсильніший окислювач, здатному вступати в реакції навіть із тими речовинами, до яких інертний кисень, було б несправедливо не згадати про те, що саме він охороняє нас від згубного впливу ультрафіолетового випромінювання й захищає від патогенних вірусів і бактерій. Ці позитивні якості й лягли в основу немедикаментозного методу оздоровлення — озонотерапии, що стала останнім часом неймовірно популярної в усьому світі.

Газ із заходом грози

Озон (ПРО3) — це газ із характерним різким заходом, аллотропная форма кисню, що утвориться в природних умовах під впливом ультрафіолету й електричних розрядів. Озон дуже недовговічний — він живе не більше напівгодини. Летючість цієї газоподібної речовини обумовлена самою структурою: його молекула, утворена трьома атомами кисню, має один вільний зв'язок, що і забезпечує озону більшу активність у приєднанні до живих кліток і високу здатність до окислювання. Першим, хто виявив його існування, був голландський фізик Мак ван Марум. В 1785 році він спостерігав, як при пропущенні електричної іскри через кисень з'являється якась газоподібна речовина зі своєрідним заходом грози.

Через піввіку німецький професор Кристиан Фрідріх Шонбайн показав, що зміна властивостей кисню як у досвідах ван Марума, так і при електролізі води відбувається з утворенням того самого особливого газу — трехатомного кисню, що він назвав озон (пров. із гречок. «пахну»).

В 1857 році за допомогою створеній Вернером фон Сименсом зробленої трубки магнітної індукції була створена перша технічна озонова установка, на основі якої вивчалися фізичні й хімічні властивості озону. Виявлене яскраво виражене противомикробное дія стали використати для очищення питної води. В 1901 році у Висбадене фірмою «Сименс» була побудована перша гідростанція з озонаторной установкою.

Використання озону в медичній практиці ставиться до 1880-м років. Але в масовому порядку його почали застосовувати як антисептичний засіб німецькі лікарі під час Першої світової війни. Їм обробляли погано, що гояться рани, пролежні, гангрени, важкі опіки й зупиняли сильні кровотечі. Однак інтерес до цієї методики, ефективність якої була доведена на практиці, незаслужено згас із появою нових сильнодіючих антибіотиків. Протягом декількох десятиліть вона була віддана забуттю. І тільки після того як в 70-х роках минулого століття стало очевидно, що застосування антибіотиків у ряді випадків недоцільно, знову згадали про лікувальні властивості озону й включили його в програму міжнародних наукових досліджень. Завдяки цьому минулому розроблені раціональні методи й оптимальні дози застосування газу. У цей час озонотерапию з успіхом використають лікарі Америки і Європи. У Росії цей метод одержав розвиток завдяки дослідженням учених Ниженего Новгорода й Москви. Зокрема, першої його стала впроваджувати професор А.В. Змызгова. Основне достоїнство методу — загальнодоступність і простота застосування. Шляхетний окислювач Висока окисна здатність озону руйнувати навіть метали дуже небезпечна. Підвищена концентрація газу викликає поразку слизуватої очей, кашель, порушення подиху. Легко розпадаючись на складові частини, він утворить атомарний кисень, або вільні радикали кисню, що губительно діють на живі клітки й тканини, прискорюючи процес їхнього старіння. Однак при зменшенні токсичної дози в 50 разів озон служить винятково оздоровчим цілям. Саме такі й більше низькі концентрації використаються в медицині.

Проникаючи усередину клітки людського організму, озон зв'язується з жирними кислотами, що втримувалися там поліненасиченими, і утворить біологічно активні групи озонидов, які починають впливати на мембрану хвороботворних мікроорганізмів, руйнуючи цілісність її оболонок. Грамположительные бактерії більше чутливі до озону, чим грамотрицательные, що, видимо, пов'язане з розходженням у будові їхніх оболонок. Як показали випробування, шкідлива мікрофлора в експерименті гине протягом 4—20 хвилин. Саме на такій здатності заснований високий антисептичний ефект озону, що поширюється навіть на сильні віруси, стійкі до антибіотиків, як, наприклад, віруси герпеса, гепатитів А, В, С. Знаменно, що клітки людини при цьому не ушкоджуються, а, навпаки, одержують чудову «підживлення».

Озониды діють не тільки на мікроорганізми — вони служать каталізатором, що підсилює активність внутрішньоклітинних структур і їхніх ферментів. Завдяки цьому в організмі стимулюються окислювально-відновні й обмінні процеси, поліпшується синтез біологічно активних речовин. Введення озоно-кислородной суміші супроводжується підвищенням змісту в крові кисню. Відповідно підсилюється здатність червоних кров'яних тілець — еритроцитів — розносити кисень. У результаті підвищуються плинність крові і її мікроциркуляція, за рахунок чого поліпшується кровообеспечение всіх органів і тканин, у тому числі ділянок, що постачають недостатньо киснем.

Так само стимулюють озониды й клітки імунної системи, особливо фагоцитарну функцію, підвищуючи її захисну активність в 4 рази.

Окисляючи простагландины — біологічно активні з'єднання, що беруть участь у запальних реакціях, озониды відновлюють обмінні процеси в уражених тканинах, що сприяє зникненню запальних явищ.