На початку 90-х років на екрани Південної Америки вийшов фільм «Смарагдова сельва». Далеко не киношедевр, але по-своєму захоплююча своєю екзотикою стрічка оповідає, зокрема, про те, як молодий білий вождь індійського племені (індіанці викрали його в дитячому віці, виростили, виховали й зробили вождем), намагаючись відшукати своїх втрачених батьків, приймає якісь зілля, завдяки яким його дух перетворюється в яструба, злітає, ширяє над землею й таки будинок предків. Киносказка й нічого більше? Як сказати. Насправді нічого надприродного в такому досвіді немає. Подібні польоти може зробити кожний. Кому повезе. Щодо везіння я згадав не випадково. Справа в тому, що «польотом» повинен управляти досвідчений і, головне, чесний і сумлінний штурман
И, звичайно, треба побувати для цього Вамазонии.

«Увазі сеньйорів Родригеса й Араухо!»

«Увазі сеньйорів Родригеса й Араухо! Сеньйор іноземець із Ліми, про зустріч із яким ми домовлялися, перебуває в Икитосе й чекає вас у вівторок у домовленому місці. Повторюємо...»

Ця шифровка, повторена кілька разів протягом дня, розносилася в ефірі над безкрайніми просторами Амазонии, і ніхто, крім людей, що знали рє зміст, не догадався б, що мова в ній ішла про мене — московському журналісті, що виявив бажання ознайомитися на власному досвіді з одним із самих цікавих і загадкових обрядів, що здавна практикувалися знахарями й чаклунами амазонської сельви

Родригес і Араухо саме й були тими знахарями, хто мав мистецтво й секретами цього обряду. Якось будучи в Икитосе, я познайомився й подружився зі священиком Хосе^-Марією Арройо. Він був більшим знавцем історії свого міста і його персонажів і не раз за чашечкой кава розповідав мені про місцеві вдачі, звичаї й традиції. Один раз я запитав у нього й про айяуаску. Він посміхнувся: вес-те ви, іноземці, першою справою хочете чогось «остренького». Я став виправдуватися: будучи журналістом, просто не простив би собі, якби не спробував знаменитої айяуаски.

— А  не боїтеся?   —   загадково запитав священик
— Хто не ризикує, той не перемагає! — патетично відповів я
Він обіцяв подумати й що-небудь почати для того, щоб задовольнити мій інтерес

Звичайно ж, сам батько Арройо не став займатися організацією для мене сеансу айяуаски. Зате передав мене в руки хлопців з радіостанції «Голосу сельви», що належить католицькому ордену святого Августина. По якийсь, відомої тільки августинцам ієрархії, батько Арройо опікував цих хлопців. Вони^-те й вивели мене на двох знахарів — Родригеса й Араухо. Пославшись на батька Хосе^-Марію, якого знахарі добре знали, домовилися з ними, що через місяць в Икитос приїде «сеньйор іноземець із Ліми». Йому дуже треба б улаштувати обряд

В Амазонии немає ні стійкої телефонної мережі, ні швидкої пошти. У маленьких селищ, розкиданих по просторах «зеленої планети», єдине повідомлення між собою — по ріках. Але чи незабаром добереться пошта від одного селища до іншого! А трапся що-небудь термінове, непередбачене або надзвичайне? От і діє там система радиооповещения — єдино можлива в умовах непрохідних і непроїзних лісів, боліт і водної гладі

У певні годинники, немов по системі SOS, люди набудовують свої радиоприемнички на хвилю «Голосу сельви» і безкоштовно одержують звістки від родичів, що виїхали в Икитос — хто на ринок, хто на навчання, хто на роботу, а хто й просто розважитися так покомизитися на зароблені. Бог знає якими шляхами, гроші. Існує й зворотний зв'язок — з радіоцентрів, теж неуважних по вилучених населених пунктах. З них до Икитос злітаються радіограми з побажаннями, що й за скільки варто купити й у якій кількості, у кого позичити гроші, кого привітати із днем ангела... Так одного чудового дня амазонський ефір огласился посланням, з якого я почав своє оповідання. Поки знахарі не відгукнулися, розповім небагато про айяуаске.

Між легендою й минулим

Про айяуаске в Перу та й по всієї Амазонии відомо досить широко. Але навіть там деякі доподлинно знають про її властивості, а вуж тим більше — про зміст екзотичного ритуалу. Легенд ходить маса, і наслухатися можна стільки, що волосся встануть сторчма: айяуаска — найсильніший наркотик, неї використають шамани для їхніх диявольських церемоній; вона має чудодійну силу перетворення людей у злих парфумів і в той же час допомагає парфумам сельви заволодіти розумом і помислами її людини, що покуштувала, перетворити його в зомбі, готового в будь-який момент слухняно виконати будь-яку програму, закладену шаманом у його підсвідомість.

Говорять, з її допомогою людин, коли побажає, може перенестися у своє минуле й майбутнє, а те й просто за тридев'ять земель, вірогідно побачити й запам'ятати до цього зовсім незнайомі йому місця, будинку й приміщення, навіть довідатися, де запропастился родич, що давно покинув рідний будинок, чим займається під час відсутності чоловіка дружина (або навпаки), хто або що стало причиною розколу в родині, невдачі в справах... Відомо й те, що багато знахарів використають айяуаску для лікування самих різних недуг. Як завжди буває, багато хто з таких версій — екзотичний вимисел, хоча в кожній з них, як водиться, завжди є частка правди. Але всього лише частка, а не правда в неї останньої інстанції

Мені дуже хотілося розвідати цю правду в її справжньому, а не побудованому на слухах і дозвільних фантазіях змісті. Чи треба говорити, що для її підтвердження або, навпаки, щоб розвіяти рє, потрібний відповідні досвіди. Досвід міг бути тільки особистим