Головна


| Спізнілий лист |
|
«Шановна редакція, чому за останні два місяці Ви ні слова не написали про прекрасного співака Миколі Баскове?!! Погана у Вас газета! Ми не з Вами. Група пенсіонерок». «Потрібно заборонити показувати по телевізорі особи Гарика Сукачева, Якова Брандта й Эдварда Радзинского. Адже телевізор дивляться діти, чия психіка може бути покалічена на все життя»... «Щоб Вам, журналістам, порожньо було». Були часи, коли відділи листів у редакціях великих центральних газет складалися із двох десятків співробітників. Пошту від читачів з різних регіонів у редакцію доставляли в мішках. Листа реєстрували, сортували, на них відповідали, а ті, що «щипали за душу», публікувалися По змісту листів журналісти судили не тільки про сформованій у регіонах обстановці, але й про психічне здоров'я населення. В останні роки здоров'я значно погіршилося Втім... Тепер про це судити стало складніше. Подорожчала підписка, наша газета втратилася половини своїх передплатників, пошта, що приходить у редакцію, зріділа - настільки, що кількість співробітників, що працюють у відділі листів, довелося скоротити до двох з половиною штатних одиниць Це-те одиницям і доводилася вивчати виправлення, внесені читачами в переписане від руки Євангеліє, розглядати схему электроизлучателя «Шнырик» так креслення, по яких була сконструйована перша Вологодська літаюча тарілка Серед тих, хто писав у редакцію листа, уже не було доярок і пастухів. До епістолярного жанру стали прибігати винахідники й екстрасенси, інопланетяни й сектанти. З 10 листів тільки одне-два не викликали припадочного сміху в колективу газети й одержували право на публікацію Традиційні рубрики «Ви нам писали», «Читач - Газета - Читач», «Ви запитуєте - ми відповідаємо» осиротіли. Їх попросту нема чим було заповнювати. Але журналісти - народ винахідливий Недовго думаючи, вони почали писати листа самі собі: від пенсіонерок, пожежних, лікарів, викладачів фізкультури й математики Треба віддати належне, практично всі теми були реалістичні, проблеми - життєві й актуальні, і лише іноді з'являлися «елементи припустимої фантазії». Доля ця не уникла й мене - Над чим працюєш? - поцікавився якось колега - Історія сіамських близнюків Маші й Даши. Тільки приступилася... У Берии був водій, у водія - дружина. Дружина народила двох дівчинок зі зрослими хребтами, відмовилася від них у родильному будинку. Дзвоню в цей родильний будинок знайти очевидців або хоча б копію відмови - Здорово! - оживився колега, - От і готова тема. Напиши, будь другом... Лист від матері, у якої народилися сіамські близнюки, і от вона роздумує, забирати їх з родильного чи будинку ні. Забере - люди будуть косо дивитися, та й невідомо, як з дівчинками звертатися, а не забере - совість замучить... Ну, у такому роді - Тьфу на тебе! Лист я все-таки написала. Слізливе, важке... Написала й забула... Для мене це було тренування перед більшим матеріалом. Ця історія облетіла всю Росію Маша й Даша Кривошляповы - нероздільні люди, исиопаги, гірка іронія долі. Три ноги на двох. ...Вони вже навчилися самостійно бігати по коридорах дослідницького центра, коли якийсь ескулап вирішив обдурити природу й ампутувати дівчинкам третю ногу... З того моменту Даша й Маша міцно осіли в інвалідному кріслі. Пансіонат для інвалідів у Ростові. «Медсестра показувала нас своїм знайомим за рубль». Підмосковний пансіонат для ветеранів праці... Петро Трухин - сусід Даши й Маші: - Вони мене просять: "Петька, морозиво принеси". Махаючи любить із шоколадом, а Даша - простої. Веселі дівчиська. Одна курить, інша дим не переносить, одна не ладь випити, а іншу нудить... Вони, як у зоопарку. Їх возять за кордон - демонструють... Більше Петро мені нічого не сказав. Йому заборонили... Говорили, повзрослев, сестри Кривошляповы відшукали свою матір. За ці роки вона народила сина. Про дочок і чути не захотілася «У нас була перша любов. Кликали його Сережка. Він був без ручок. Говорив, що цей дефект - наслідку невдало зробленого аборту. Він Дашку першу цілуватися навчив, а потім і мене. Сережка вмер в 29 років...» Маша Кривошляпова вмерла в 53 роки Даша не знала про смерті сестри. Їй сказали, що та спить. Через 17 годин померла й Даша. А через два місяці колега приніс мені конверт від читачки. Це була реакція якоїсь пенсіонерки на складене мною одкровення: «Мила, не робіть гріха. Це ж Ваші діти! Забирайте їх всупереч усьому. Справа навіть не в тім, що Бог Вас не простить. Ви самі себе ніколи не простите». Цей лист спізнилося на 60 років! І хоча на конверті стояла моя адреса, адресоване воно повинне було бути не мені... Автор: Юлія Бекичева Стаття про здоров'я отримана: www.myJane.ru |
| « Пред. | След. » |
|---|



