Почалося все з Альки. Сестра накопала десь у нетрях шафи мої кроссовки, які я б і рада викинути, але шкода. Запхала їх у сумку зразка "сюди ввійшов би цілий мир, якщо б мені дали накласти на нього руки" пари майок, якісь шортики й мене й потягла все це пишнота на вулицю.
- Куди, - говорю, - мене волокут? Або пинают.
- У спортзал.
Краще б вона під час минулої сварки дала мені качалкою по голові
- Мені не можна, я від цього схуднути можу. Мені додому треба. У мене термінова робота. І чотири зустрічі рівно через п'ять хвилин. І ще я чекаю дзвінка. А потім прийде електрик. З водопровідником. А ще…
Мої жалюгідні аргументи були розтоптані Алькиным:
- Клуша! Ти себе в дзеркалі бачила? Цілком, напевно, уже немає: ти ж у жодне дзеркало в будинку не містишся! - і далі гнівна тирада про те, що на моєму пузі стільки складок жиру, що вже й незрозуміло, що з них уважати за груди.
Загалом, мені повинне бути огидно, що я от така.

Я точно пам'ятаю, що десь у десятому класі, а те й на першому курсі університету, хлопчиська із захватом дивилися на мою підтягнуту попові й стрункі ноги. Що колись можна було надягти коротенький топік і низькі джинси без побоювання, що вид плавно, що колишеться жирку, на черевці викличе з того світла художника Кустодиева. І коли, властиво, зі стрункої лані трапилася товста корова, залишається загадкою. Чи то коли лань перейшла на офісну роботу, чи те коли корова перестала ходити в басейн і на танці…
Але змусити себе переодягтися в публічному місці або, упаси господи, бадьоро трясти "засіками батьківщини" на біговій доріжці - це вище моїх сил. Краще другий бутерброд з батона й ціпка ковбаси.
- Аль, - жалісливо говорю я, - мені в спортзал не можна. Таких, як я, не беруть. Ми безнадійні.
- Нетяма, це ж Reebok! Там же спеціально навчені люди, усе з дипломами академії спортивної медицини в Штатах, вони з тебе хоч якась подоба жінки зроблять!
- У змісті, за мною хтось буде ходити й дивитися, як я пихкаю й потію?
- Так, буде ходити й учити, як пихкати й потіти правильно. А то тобі дай - ти сядеш у куті, дрантям прикинеш - і так, поки не покличуть домийся
- Там однаково повно народу, до мене черга не дійде!
- Спокійно! Народу там не мало, так місця багато, тренерів усім вистачить.

Отут я зрозуміла, що зневіра опанувала мною остаточно. Далі ми плелися (добре, я плелася, а Алька пинала мене позаду), коротко сперечаючись: "Не вистачить шафки!" - "В Reebok завжди вистачає!" - "Залишуся без рушника!" - "Повторюю для безглуздих: це Reebok, розумієш? В усьому світі є, тепер у нас теж!" - "А в їх вода в басейні скінчилася!" - "Скоріше ведмідь у лісі здохне…")
Я сподівалася, що у входу коштує спеціальна людина, що розганяє товстих клуш від клубу кийками. Що в цих всесвітньо-відомих хлопців санітарний день. Облік. Закрито на меліорацію. Я дивилася на Reebok сестру, що разглагольствующую про чудових оригінальних программах, і складала про неї лайливі слова (64 нових відмінних "негарних" слова, пишаюся своєю підготовленістю).
Алька ж широко махала руками й співучо, як мантру, повторювала:
- Розумієш, нетяма, це ж вони всі придумали! Різні види фитнеса - степ, слайд, кор, от сайкл теж, все це в інституті Reebok у Бостоні розробили, а потім у них почали копіювати інші клуби.
- Кор - це для корів, начебто мене, - сумно зітхнула Велика Мучениця я.
- Точно, - сказала добра сестриця Аленушка, - тебе ще на пилатес здати, закинути в басейн і поганяти в залі боксу. Тільки ти обережніше з вибором кольорів маечки, як би тебе за грушу не прийняли.

Треба сказати, у моменти розпачу я перетворююся у валун. Непід'ємний камінь. А рідна сестра в моменти своєї баранячої упертости - у бульдозер. Так що в спортклуб на Шереметьевской мене просто вштовхнули.
Ніхто, ніхто не потрудився вигнати мене відтіля віником.
Ніхто не сказав: "Де ви взяли стільки сала?"
Ніхто не сумнівався, що з гори мене можна зробити цілком собі витончена істота приємного виду.
И шафок теж було в надлишку.
И стелі були такі висок і світлі, що я подумала, як добре бути пальмою й рости в цій оранжереї завжди.
И жодного коридору, у якому моя немаленька фігура почувала б себе некомфортно.
И тренер… Про боги. Де вони беруть от таких от сірооких плечистих красенів - покажіть мені це благословенне джерело?

Бути новачком виявилася приємно - особлива увага Чоловіка Чудового мені було забезпечено на парі тижнів точно. А так, як тренери піклуються про вагітних дам, терміново схотілося завести двох, а краще трьох дітей підряд.

Приблизно через три місяці, коли я з гордістю влізла у свої шкільні джинси (дорога сестра це теж знайшла десь у шафі. Треба буде їй сказати, що колись мама втратила брильянтове кольє на антресолях) і голосно заявила, що Синди Кроуфорд - товстуха, Алька від мене відмахнулася й продовжила читати лекцію по телефоні: "Ну й що, що Питер? Думаєш, у Питере немає? Навіть у Нижньому Новгороді вже відкрили! Так Reebok, Reebok, як ті твої штани! Так, прямо зараз іди, знижки в них! Повторюю для безглуздих: знижки!"