Зовнішній подих

Зовнішній подих здійснюється через наступні самостійні органи: ніс, носоглотку, трахею, бронхи, легкі й легеневі альвеоли, а також 1—2 відсотки газообміну здійснюються через шкіру й травний тракт.

Першим потік вхідного усередину організму повітря зустрічає носова порожнина. Анатомічно ніс розглядають як зовнішній ніс і внутрішній ніс.

Зовнішній ніс — це те, що ми бачимо на особі. Він складається із хрящів, покритих шкірою. В області ніздрів шкіра загортається усередину носа й поступово переходить у слизувату оболонку.

Внутрішній ніс (носова порожнина) розділений приблизно на дві рівні половини. У кожній носовій порожнині розташовані три носові раковини: нижня, середня й верхня. Ці раковини додатково в кожній носовій порожнині утворять окремі носові ходи: нижній, середній і верхній. Причому, кожний носовий хід, крім пропущення повітря, несе ще додаткові функції.

Так, у вищій крапці нижнього носового ходу перебуває отвір слізно-носового каналу; у середній носовий хід відкриваються майже всі придаткові пазухи носа; у верхній носовий хід відкриваються задні осередки ґратчастого лабіринту й через отвори в ґратчастій кістці в цю область спускаються нюхові нерви з порожнини черепа. Таким чином, нюхова частина обмежена поверхнею верхньої раковини й частиною середньої. Вся інша частина порожнини носа ставиться до дихальної області.

Повітряний струмінь, піднімаючись догори через носові отвори, проходить головною своєю масою по середньому носовому ході, після чого, дугоподібно опускаючись униз позаду й знизу, направляється в носоглоткову порожнину. Цим досягається більше тривале зіткнення повітря зі слизуватою оболонкою. Проходячи через носову порожнину, повітря зігрівається, воложиться й очищається. Воложиться повітря майже до повного насичення за рахунок носового слизу, що виділяє слизувата оболонка носа (близько 500 грамів вологи за добу).

Далі повітря йде через носоглотку, гортань і попадає в трахею, що має вигляд циліндричної трубки довжиною 11—13 сантиметрів і діаметром від 1,5 до 2,5 сантиметри. Вона складається із хрящових півкілець, з'єднаних між собою волокнистою сполучною тканиною. Трахея вистелена зсередини слизуватою оболонкою, покритої миготливим епітелієм. Руху ворсинок миготливого епітелію дозволяють або виводити назовні, що потрапила в неї пил, і інші чужорідні речовини, або завдяки високій усмоктувальній здатності епітелію всмоктати їх усередину й далі вивести їх геть внутрішніми шляхами

Далі трахея розгалужується на бронхи, а ті у свою чергу на бронхіоли — більше дрібні воздухоносные шляхи. На відміну від трахеї, бронхи вже мають у складі стінки м'язові волокна. Причому зі зменшенням калібру (просвіту) м'язовий шар сильнішає розвиненим, а волокна йдуть у трохи косому напрямку; скорочення цих м'язів викликає не тільки звуження просвіту бронхів, але й деяке вкорочення їх, завдяки чому вони беруть участь у видиху. У стінках бронхів розташовуються слизуваті залози, які покриті миготливим епітелієм. Спільна діяльність слизуватих залоз, бронхів, миготливого епітелію й мускулатури сприяє зволоженню поверхні слизуватої оболонки, розрідженню й виведенню назовні грузлого мокротиння при патологічних процесах, а також виведенню часток пилу й мікробів, побудова альвеол і газообмін полеглих у бронхи з потоком у них повітря

Повітря, пройшовши шлях по вищеописаним воздухоносным шляхах, очищений і нагрітий до температури тіла, попадає в альвеоли, змішується з наявним там повітрям і здобуває 100-процентну відносну вологість. Газообмін між зовнішнім повітрям і кров'ю в Діафрагма при видиху й вдиху легенів відбувається в основному в альвеолах, яких налічується понад 700 мільйонів; вони покриті густою мережею кровоносних капілярів. Кожна альвеола має діаметр 0,2 і товщину стінки 0,04 міліметра. Загальна поверхня, через яку відбувається газообмін, у середньому дорівнює 90 квадратним метрам

Повітря попадає в альвеоли завдяки зміні обсягу легенів через дихальні рухи грудної клітки. Так, при вдиху обсяг легенів збільшується, тиск повітря в них стає нижче атмосферного повітря й останній засмоктується в легені. При видиху обсяг легенів зменшується, тиск у них повітря стає вище атмосферного й повітря з легенів спрямовується назовні. Під час вдиху тиск у воздухоносных шляхах стає на 10—25 мм водного стовпа нижче атмосферного; під час видиху воно на 20—40 мм водного стовпа вище атмосферного. Ніж інтенсивніше здійснюються вдих і видих, тим інтенсивніше падіння тиску повітря в легенях при вдиху й підвищення його при видиху

Сам механізм дихальних рухів здійснюється діафрагмою й міжреберними м'язами. Діафрагма — м'язово-сухожильна перегородка, що відокремлює грудну порожнину від черевної. Головна її функція полягає в створенні негативного тиску в грудній порожнині й позитивного в черевний. Краї її з'єднані із краями ребер, а сухожильний центр діафрагми зрощений з підставою сумки перикарда. Її можна зрівняти із двома куполами, правий розташований над печінкою, лівий над селезінкою. Вершини цих куполів звернені до легенів.

Коли м'язові волокна діафрагми скорочуються, обоє її куполи опускаються, а бічна поверхня діафрагми відходить від стінок грудної клітки. Центральна сухожильна частина діафрагми опускається незначно. Внаслідок обсяг грудної порожнини збільшується в напрямку зверху вниз, створюється розрядження й повітря входить у легені. Скорочуючись, вона давить на органи черевної порожнини, які вижимаються вниз і вперед — живіт випинається.