Знайомство із цифрами, які відбивають число людей, що страждають тією або іншою формою хворобливої залежності, звичайно пригнічує. Особливо, якщо усвідомлювати тому, що ці цифри — усього лише дані офіційної статистики. У реальності ж осіб, підданих пагубним звичкам, набагато більше. Що ж являє собою ця сама хвороблива залежність? Якими факторами вона обумовлює: фізіологічними, психологічними або ж сполученням тих і інших? З якого моменту людини варто вважати «страждаючою хворобливою залежністю»? І чи всі ми так чи інакше ризикуємо придбати небажану залежність? Може бути, деякі з нас генетично схильні пристраститися до наркотиків або алкоголю?

Фізіологічно залежність зв'язана насамперед з функціонуванням розташованого так званого «центра задоволення» у людському мозку. У роботі цього центра беруть участь рецептори — провідники нервового імпульсу, а також молекули, взаємодіючі із психоактивными речовинами, зокрема серотонином, глутаматом і дофамином, вироблюваними мозком. Саме із цими трьома веществами-нейротрансмиттерами й зв'язані випробовувані нами позитивні емоції. Якщо якесь заняття приносить нам задоволення, виходить, супроводжується активним виділенням цих речовин вмозгу.

Многим хотілося б думати, що центр задоволення існує лише для того, щоб допомагати нам радуватися життю. Насправді всі не так: цей центр покликаний приохотити нас робити те, що необхідно для виживання індивідуума й людства в цілому. Наприклад, завдяки різкому підвищенню концентрації нейротрансмиттеров секс у людей асоціюється цілком з позитивними емоціями, і тому їм хочеться займатися ним знову й знову. Але задоволення від того ж сексу — не самоціль. З погляду еволюції воно служить засобом продовження роду

З речовинами, що викликають залежність, наприклад наркотиками, справи йдуть складніше. Вони порушують біохімічні процеси, що відбуваються в мозку, штучно підвищуючи в ньому концентрацію нейромедиаторов, саме й відповідальних за почуття задоволення

Спочатку мозок намагається протистояти хімічній атаці й функціонувати так, ніби її не відбувалося зовсім. Однак згодом він приймає нав'язані правила гри, а наркотики стають невід'ємним елементом біохімічних процесів, що йдуть у мозку. Людина ж перетворюється в наркомана: наркотики йому потрібні вже не для одержання необхідного кайфу, а для підтримки нормального самопочуття. Припинення прийому наркотиків приводить до абстинентному синдрому, або ламанню. Зміни в біохімії мозку у свою чергу впливають і на психіку такої людини — викликають депресію й невідступне бажання будь-що-будь одержати нову дозу наркотичного препарату. У результаті наркоман виявляється під подвійним — психологічним і фізіологічним — тиском. Він прагне, з одного боку, знову випробувати кайф, з інший — позбутися від абстинентного синдрому

А оскільки наркотики впливають безпосередньо на ті області мозку, які відповідають за почуття задоволення й пам'ять, те найбільш приємні спогади у свідомості виявляються пов'язаними із прийомом наркотиків, що робить цю залежність труднопреодолимой.

Гени вирішують всі

Деякі фахівці думають, що багато хто з нас споконвічно схильні до придбання залежності, всерйоз розглядаючи питання про генетичну схильність до неї. Інші називають генетичну схильність журналістською байкою, затверджуючи, що хвороблива залежність так чи інакше виробляється в людей під впливом середовища. Біологи з нью-йоркського Рокфеллерівського університету, дослідивши області мозку, на які впливає героїн, виявили, що в наркоманів латиноамериканського походження ген A118G зустрічається набагато рідше, ніж у наркотики, що не вживає, представників тієї ж етнічної групи. Дослідження шведських учених показало, що якщо один з разнояйцовых близнюків страждає алкоголізмом, другий — в 32% випадків теж стає алкоголіком. В однояйцовых пара ймовірність ця підвищується до 71%. Фахівці з вірджинського Університету Співдружності провели подібне дослідження кофеинозависимых близнюків і одержали практично такі ж цифри. Так що ні володіння «геном залежності» — таким, як відкритий в 1990 році ген DRD2, що штовхає людей на пошуки гострих відчуттів, — ні неблагополучне середовище не прирікають людину на довічну залежність. Адже існують люди з генетичною схильністю до придбання залежності, але так і не приобретли її, так само як і ті, хто виріс у кварталах, де вживання наркотиків — норма, але залишилися зовсім до них байдужі. По переконанню Эрнста Ноубла, що відкрило ген DRD2, його носії цілком можуть знайти задоволення своїм страстям у ризикованих, але в той же час прийнятних заняттях, наприклад захопитися серфінгом або піти служити в підрозділ по боротьбі снаркотиками.

Зараз розроблено чимало діючих методик медикаментозного лікування, що дозволяють нейтралізувати пагубний вплив на мозок зухвале звикання препаратів. А тому порочне коло цілком може бути розірваний.

Інтернет — той же наркотик?

Розвиток технологій породжує й нові хворобливі пристрасті. На сьогоднішній день в Інтернеті існує близько 3000 сайтів, що пропонують допомогу тим, хто вважає себе надмірно затягнутим у всесвітню мережу. Недавно за прикладом Анонімних алкоголіків була створена організація Анонімних интернетоголиков.