| Прихожий раптово |
|
Вертаючись додому, я ввійшла у вагон метро й відкрила приємне чтиво — книжку англійської письменниці Хелен Филдинг. У ній з витонченим гумором описувалося буденне життя сучасної молодої жінки по імені Брижит Джонс, що у силу своєї безпосередності постійно попадала в смішні ситуації, однак ніколи не падала духом, завдяки чому доля її складалася щасливо. По ходу оповідання з'ясувалося, що після багатьох звичних для неї непорозумінь Брижит, нарешті, збиралася на зустріч із улюбленим, але раптом виявила вскочившую біля губи «лихоманку». Ця неприємність доставила їй масу турбот, перш ніж вона належним чином не замаскувала її товстим шаром крему й пудри… Втім, з'ясувати, як же пройшло довгоочікуване побачення, мені тоді не вдалося. Згадавши про турботи героїні, я подумала: чи знала вона, що тим самим надійшла рівно навпаки головному правилу лікування цієї «неприємності»? А ще про те, як можна було взагалі йти на побачення, знаючи, що в тебе герпес? Справедливості заради потрібно сказати, що до свого візиту в Центральний науково-дослідний шкірно-венерологічний інститут мене навряд чи б зацікавили ці два питання. Швидше за все, я, навіть не помітивши цієї подробиці, продовжила б стежити за перипетіями життя книжкової Брижит. Але після бесіди з керівником групи вірусних інфекцій ЦНИКВИ доктором медичних наук Михайлом Олександровичем Гомбергом, що є одним із самих авторитетних фахівців з діагностики й лікування герпесвирусной інфекції, після перегляду численних слайдів, що зафіксувала зовсім моторошні поразки, нанесені герпесом різним пацієнтам, вірус став бачитися мені в зовсім іншім світлі. Здогад імператора ТиберияЗ герпесом, називаним у побуті «лихоманкою» або «застудою», людство знайомо дуже давно. Відповідно до літописів ще імператор Тиберий, що правив у Древньому Римі на рубежі старої й нової ери, намагався зупинити масове поширення цієї «лихоманки», увівши заборону на публічні поцілунки. Судячи з тому, що він увійшов в історію як правитель, що помножив міць своєї імперії, його здогад про легкість передачі інфекції й міри протистояння їй, очевидно, мали якесь позитивне значення. Але про це можна тільки ворожити, тому як через 20 століть після указу Тиберия (напевно, першої профілактичної міри) герпес як і раніше залишається серйозним супротивником людини. Це одна з найпоширеніших інфекцій, поряд із грипом і гепатитом існуючих у світі. Уважається, що майже 90% населення планети є носіями цього вірусу. І одним з наслідків переможного ходу збудника по країнах і континентам стало легковаге відношення до нього як швидко минаючому дерматологічному дефекту. Так що говорити, навіть не всі медики знали, що насправді герпесвирусная інфекція може серйозно вражати багато органів і системи, і насамперед імунну. Не випадково до 1993 року в Росії не велося ніякої медичної статистики по захворюваності герпесом. Та й зараз вона найчастіше формальна — по-перше, самі хворі надзвичайно рідко звертаються за медичною допомогою через незнання симптомів, по-друге, далеко не кожний лікар здатний їх розпізнати, тому що інфекція може протікати бессимптомно або супроводжуватися атипичными проявами. Крім того, у нас дуже небагато медичних закладів, де вміють проводити якісну й об'єктивну діагностику вірусу герпеса. «Полум'яна пристрасть»Вірус герпеса являє собою малюсіньку структуру, з погляду біологічної стійкості майже ідеальну завдяки своїй простоті. Це всього лише одна молекула нуклеиновой кислоти, укладена в кілька оболонок. На відміну від бактерій, що мають парний набір нуклеиновых кислот (ДНК і РНК), вірус герпеса (як і інші віруси) має тільки одну нуклеиновую кислоту (у випадку вірусу простого герпеса — це ДНК). Для свого відтворення йому потрібно неодмінно знайти другу необхідну для розмноження половину — РНК. Постійний пошук цієї другої половини й становить «одну, але полум'яну пристрасть» збудника герпеса. І цю пару вірус знаходить у ядрах кліток нашого організму, а саме, кліток самого верхнього шару шкіри й слизуватих — эпидермиса. Залишаючи стару одяг-оболонку, він проникає усередину клітки й за допомогою особливих ферментів руйнує її ядро. Потім вбудовується в нього й змушує клітку відтворювати вірусні частки. Створені вірусні клон^-клони-двійники-клони з новими силами спрямовуються до інших здорових кліток, впроваджуючись у них і захоплюючи сусідні тканевые простору. Зовні це проявляється виникненням на шкірі або слизуватих везикулах (пузырьковых висипань), що відрізняються особою, характерної для герпеса, згуртованістю. І механізм поширення цієї інфекції міг би діяти безперебійно, якби не зусилля імунної системи. Якщо у вас з'явився герпес , те для того, щоб не допустити зараження близьких і прискорити своє лікування, необхідно дотримувати простих правил: |
| « Пред. | След. » |
|---|
