Напевно, неможливо назвати інше явище, яке б так пронизувало різні сфери людського існування, як споживання алкоголю. Чим підтримується воно — фізіологічною пристрастю або багатовіковою традицією? Соціальними умовами або генетичною схильністю? Чому питие має так багато контрастів — від витонченого гурманства до опохмеления утримуючий спирт сурогатами?

З незапам'ятних часів

Алкогольні напої стали «супутником» людини дуже давно. По загальноприйнятій думці, вони сприяють розслабленню, створенню піднятого настрою, знижують нервову напругу й тривогу, поліпшують апетит. Як же сперечатися з тим, що вони й впрямь можуть бути корисними? Відомо, наприклад, що дієтологи кілька років билися над розгадкою «французького парадокса»: як французам –– більшим аматорам сиру й інших богатых жирами продуктів –– вдається уникати різного роду серцевих захворювань? Виявилося, завдяки споживанню сухих виноградних вин, які знижують здатність тромбоцитів крові утворювати згустки, що є причиною закупорки кровоносних посудин при інфарктах і інсультах. Навпроти (по даним Всесвітньої Організації Охорони здоров'я), жителі Фінляндії, Канади й Великобританії, що традиційно вживають міцні спиртні напої, в 8––12 разів у порівнянні з мешканцями Середземномор'я частіше страждають від серцево-судинних захворювань. Що стосується Росії, те достовірної статистики виробництва й споживання алкоголю тут ні, тому що неможливо врахувати кількість самогону, що випиває, і інших народних гарячливих напоїв. Однак, якщо розділити підмет обліку спиртне, що випиває щорічно росіянами, то середньодушове його споживання складе 14––16 л чистого спирту. Причому 90% доводиться на споживання міцних напоїв і тільки 10% — провина. Так уже історично зложилося, що предпринимавшиеся в плин п'яти століть волюнтаристичні урядові реформи, спрямовані на витяг доходів від виробництва й продажу алкоголю, витиснули давню традицію пращурів — пити слабоалкогольне «мед-пиво».

Стійких норм уживання алкоголю не існує. Для кожного вони — сугубо індивідуальні. Національні традиції, соціальний стан, вік і стан здоров'я вносять свої корективи у взаємодію людини з «зеленим змієм». Однак далеко не всі можуть уловити ту грань, за якої споживання спиртного стає невід'ємною частиною життя. А доводи — типу «так прийняте», «треба почастувати» або «незручно відмовитися» — найдуться завжди. Поступово звичка випити, як відомо, міцніє й переростає в органічну залежність, коли при відсутності алкоголю у хворого розвивається абстинентный синдром. Щоб зняти найсильніший фізичний і психічний дискомфорт, що п'є прагне похмелятися, іншими словами — «лікуватися» тим же, чим і отруївся. На думку лікарів-наркологів, два головних критерії — втрата контролю над кількістю випитого й поява похмільного синдрому — вірогідно підтверджують наявність розвиненого алкоголізму.

Відбувається дивовижна по суті своєї ситуація, коли структури головного мозку вже не можуть функціонувати без алкоголю, що вишикувався в ланцюжок з біохімічних реакцій, а печінка не здатна його переробляти. Страждають і інші органи й системи. Якщо ж мозок втрачає необхідного «допінгу», то у важких випадках розвивається набряк мозку з надзвичайно небезпечним делирием (від панцира. –– «божевілля», «божевілля») — маренням із зоровими галюцинаціями або судорожним синдромом. Без медичної допомоги хворої в такий момент може загинути. По статистиці, із всіх «зовнішніх» причин, що приводять до летального результату чоловіків у Росії, 45% доводиться саме на алкоголь.

Флашинг-реакция

Механізми формування алкогольної залежності вкрай складні, їхня дія простежується по декількох напрямках. Щоб зрозуміти аспект біохімічної залежності, варто розглянути шлях утилізації алкоголю в організмі. Прийнятий усередину етиловий спирт — уже в шлунку, потім він у тонкому кишечнику всмоктується в кров, що доставляє його до печінки. Печінка відразу ж виставляє бар'єри перед цим чужорідним для організму речовиною, починає виробляти особливий фермент, алкогольдегидрогеназу, що розщеплює этанол до речовини, що получили назву ацетальдегід. Це лише один з етапів у ланцюжку видозмін алкоголю, але дуже значимий. Справа в тому, що ацетальдегід — сильна отрута, по токсичності в багато разів перевищуючий алкоголь. Саме він викликає отруєння організму, блювоту, головний біль, розбитість, а надалі — і похмільний синдром. Підступною властивістю ацетальдегіду є його здатність вступати у взаємодію з різними структурними елементами організму, ушкоджуючи їх і порушуючи процеси нормального функціонування

Намагаючись захиститися від отруйної речовини, печінка починає виробляти інший фермент, ацетальдегиддегидрогеназу, за допомогою якого відбувається розщеплення токсину до досить необразливого ацетату. Однак і він вносить свою лепту в руйнування печінки, зокрема в розвиток її жирової дистрофії

Якби на цьому закінчувалися проблеми із засвоєнням этанола, те, напевно, усе було б не так вуж страшно. Але адже резерви печінки не безмежні, вона здатна виділяти фермент, що нейтралізує лише невелика кількість ацетальдегіду. А коли людина систематично п'є багато, цієї отрути утвориться стільки, що другий фермент не встигає його розщеплювати. Таким чином, токсичної речовини накопичується усе більше й більше, воно поширюється по всьому організмі, проникає в головний мозок, що й спричиняється нестримний потяг до алкоголю з похмільним синдромом і іншими важкими наслідками. Природний баланс двох печіночних ферментів при розщепленні этанола неоднаковий у різних людей. Зокрема, у жителів Південно-Східної Азії, південноамериканських індіанців і деяких народностей Півночі ацетальдегидрогеназа виробляється в дуже малій кількості, що спричиняється генетичну нестерпність ними алкоголю. Навіть після невеликої дози спиртного різко виникає так звана флашингреакция — украй дискомфортний стан з почервонінням особи, важкими відчуттями в області серця й слабістю